ПНПУ Факультет філології та журналістики
Кафедра журналістики.


Перейти на сайт кафедри журналістики



МЕТОДИЧНА РОБОТА КАФЕДРИ ЖУРНАЛІСТИКИ
«Формування комунікативної компетенції
особистості засобами тексту»
Тематика виступів на методичному семінарі

 

Назва доповіді

Виконавець

1.

Медіаосвіта з погляду профорієнтації

проф. Н.Ф. Баландіна

2.

Методика дослідження публіцистичних традицій та новаторства (на матеріалі публіцистичної спадщини Драгоманових-Косачів)

доц. Семенко С.В.

3.

Публіцистика Б. Олійника: методичний аспект.

М.І.Свалова

4.

Вивчення студентами-журналістами літературно-критичного дискурсу

О.А. Зелік

5.

Публіцистичний текст як засіб формування журналістської майстерності.

С.В. Шебеліст

 

Баландіна Надія Францівна

МЕДІАОСВІТА З ПОГЛЯДУ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ

Професійна орієнтація (від фр. orientation — установка) – комплекс психолого-педагогогічних і медичних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу працевлаштування молоді відповідно до їхніх бажань, нахилів і сформованих здібностей з урахуванням потреби у спеціалістах народного господарства і суспільства в цілому. Вона виступає одним із важливих елементів державної політики у сфері соціального захисту та зайнятості населення, забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особистості, підвищення її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці масового вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності [6]. Згідно з цим, суть професійної орієнтації полягає в двох основних моментах, перший з яких, – це допомога у виборі професії, а другий – це система заходів, що сприятиме цьому. Професійна орієнтація при такому розумінні стає витоком кар’єрної траєкторії і в ній виділяють три етапи: 1) діагностику, 2)консультування і 3) професійне інформування. Якщо перші два етапи є швидше полем діяльності для психологів, то другий і третій – насамперед для педагогів. В українських школах різного рівня цій проблемі останнім часом приділяють значну увагу. Наприклад, у ЗНЗ встановлюють Інтенет-термінали з профорієнтації. Термінал – це молодіжний Інтернет-портал, доступ до якого забезпечується через спеціальні електронні засоби (татч-скрини). Термінал містить інформацію про професії, шляхи оволодіння ними, а також поради батькам стосовно вибору професії їхніми дітьми. Обов’язковим є й розділ з психологічними тестами „Пізнай себе”. Перший такий термінал був установлений в школі №25 м. Сімферополя, а впродовж 2010 р., за даними Урядового центру зайнятості, їх має бути близько 10 тис. по всій Україні. Сприяє розв’язанню цієї проблеми й відкриття профільних класів (економічних, юридичних, медичних, журналістських тощо) або спеціалізованих гімназій чи ліцеїв. Так, у Херсоні ще в 1993 році було відкрито ліцей журналістики, бізнесу і правознавства як багатопрофільний заклад класичної орієнтації, що забезпечує академічний рівень загальної, середньої, допрофесійної і науково-практичної підготовки старшокласників. Висококваліфіковані кафедри, належна науково-матеріальна база, використання сучасних інформаційних та мультимедійних технологій в навчально-виховній діяльності дозволяють учням проходити профільну навчальну практику в закладах масової інформації і наукових лабораторіях ВНЗ. У нашому регіоні ми маємо ЗНЗ широкого гуманітарного профілю й можна тільки сподіватися на появу профільного журналістського класу в майбутньому.
З відкриттям у Полтавському педагогічному університеті спеціальності „журналістика” постала проблема набору не просто обдарованої молоді, а здатної навчатися обраного ремесла, бути психологічно й фізично готовою до майбутньої професійної діяльності. Як ми переконалися, уява про професію журналіста в наших студентів перебуває в площині міфів. Не можу утрималися від спокуси перерахувати ці міфи, щоб їх знали і студенти, й абітурієнти: якщо будемо працювати на випередження й інформувати, що в професії журналіста значно більше прози, ніж високої поезії, то позбавимо молодь ілюзій, можливого розчарування або навчання заради диплома.
Суть першого міфу в тому, що комунікабельність і привабливість – запорука успіху; міф другий: якщо учень пише гарні твори, то він має нахил до журналістики; міф третій: спочатку потрібно вивчитися, а потім – працювати; міф четвертий: навчання журналістики – це весела компанія плюс ненав’язливі вправи правильно посміхатися перед камерою; міф п’ятий: кафедра журналістики може навчити журналістики; міф шостий: робота журналіста – це суцільні детективні розслідування, інтерв’ю із зірками і прес-конференції з фуршетами; міф сьомий: журналісти багато заробляють; міф восьмий: життя журналіста – цікаве. Останнє, щоправда, правдиве для тих, хто цю професію полюбить й оволодіє нею [7]. Молодь також має знати, що журналістики в Україні навчають понад 50 вузів, а ринок журналістської праці надзвичайно вузький. Кадрові агентства, пошукові служби Інтернету пропонують в основному роботу в комп’ютерних, економічних, бухгалтерських виданнях, а також вакансії в рекламних відділах і в службах Public Relations.
Звичайно, досвід у проведенні профорієнтаційної роботи із журналістики в нашому регіоні поки що незначний, тому тепер швидше говоритимемо про її бачення, ніж про здобутки. Те, що ми робили до цих пір, – традиційно інформаційні форми, нехай і з використанням сучасних освітніх технологій: Дні відкритих дверей, інформація в регіональних ЗМІ, на сайті університету, зв’язок зі школами. Минулого року було проведено перший обласний конкурс творчих шкільних робіт, написаних у жанрі допису, репортажу, інтерв’ю, есею, сценарію, результати якого оприлюднено напередодні Дня журналістики, а кращі роботи опубліковано у кафедральному альманасі „Допис в газету”. Рекомендована для конкурсу широка і стереотипна тематика („Я, моя родина, друзі”, „Життя нашої школи”, „Моя мала Батьківщина”, „Люди, які мене оточують”, „Традиції і звичаї мого краю”, „Пам’ятні для нас дати”, „Наше дозвілля”, „Друзі і недруги природи” тощо) може на розсуд учня поглиблюватися аспектуально. Наприклад, до 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні було запропоновано написати роботи, присвячені цій знаменній даті, зокрема підготувати сценарій заходу, написати лист ветеранові тощо. Оголошуючи конкурс, ми скеровуємо учнів до актуальної тематики і зважаємо на потреби дня. Відомо, що ринок праці у сфері інформації дедалі більше диктує переміщення підготовки журналістських кадрів з гуманітарної площини в економіку, соціологію, право і комп’ютерні технології, тому цей момент буде враховано у майбутньому.
Кафедра налагоджує зв’язки зі школами, заохочує вчителів читати елективні курси, пов’язані з масовими комунікаціями. Так, за рекомендацією кафедри вже читається вчителем О.В. Онищенко „Вступ до журналістики” в ЗНЗ „Колегіум” №25 (м. Кременчук). Розроблено програму курсу, календарне планування, методичні рекомендації „Гід юного журналіста”. Кафедра включилася у співпрацю з обласним відділенням Малої академії наук з часу утворення секції із журналістики. 2010 року відбувся перший захист п’яти робіт, і наші викладачі не лише рецензували доробок учасників конкурсу, але й консультували школярів та їхніх керівників щодо перспективності й актуальності журналістикознавчих досліджень. Чималим досягненням кафедри є співпраця з полтавською школою “Паросток”, яка видає газету “Довгапанхоча”. Із цією школою заплановано низку спільних заходів, обмін досвідом у випуску газет, публікація кращих творів її учнів у факультетському виданні “Фіж-ка”.
Звичайно, зроблено ще дуже мало через брак досвіду і власних професійних кадрів, однак є всі підстави сподіватися, що через рік – два ситуація покращиться і профорієнтаційна робота забезпечить відносно стабільний інтерес учнів до спеціальності. Водночас ми свідомі того, що вже тепер побудова концепції роботи зі школами, учителями і старшокласниками, які мають намір продовжити освіту в нашому університеті, стає дедалі очевидною. Ця концепція, на наш погляд, передбачає роботу за трьома напрямами: 1) з керівництвом шкіл, 2) з педагогічними кадрами, 3) зі школярами. Коротко окреслимо її суть.
1. Організаційна робота кафедри в школі повинна розпочинатися зі співпраці зі шкільною радою з профорієнтації, особливо де є профільні гуманітарні класи, й узгодження планів профорієнтаційної роботи. Якщо перший крок буде зроблено, кафедра може взяти на себе зобов’язання допомагати школі із забезпеченням методичними матеріалами. Наприклад, це може бути оснащення куточка з профорієнтації основними відомостями про спеціальність: де її можна здобути, умови вступу, перелік необхідних здібностей і схильностей, основних журналістських курсів тощо. У такому куточку, зокрема через Інтернет, можна подавати найсвіжішу інформацію про конкурси творчих робіт, майстер-класи, презентації, Дні відкритих дверей, організованих на факультеті чи при редакціях теле- і радіокомпаній.
Фахівці кафедри можуть посприяти в читанні елективних курсів з основ масових комунікацій, публіцистичної генології, журналістської майстерності і т. ін. Побіжно зазначимо, що проблема викладання журналістських курсів у школі, за деяким винятками (Див., наприклад, [5]), узагалі не розроблена, не кажучи вже про її обговорення на наукових конференціях. Педагоги, що мають значний досвід у підготовці майбутніх абітурієнтів, указують на непродуктивність використання вузівських підручників для школярів, нехай і дещо адаптованих до аудиторії. Ця робота має здійснюватися за особливим планом з урахуванням вікової психології, матеріальної бази, а також загальної концепції розвитку регіону й потреб інформаційного простору під патронажем профільної кафедри.
Через школу може проводитися і робота з батьками, насамперед виступи викладачів на батьківських зборах, хоча, звичайно, масово охопити батьків у такий спосіб неможливо. Звичайно, у школах, де введено профільне навчання, робота буде значно ефективнішою.
У проекті Концепції профільного навчання в старшій школі справедливо наголошено, що своєчасний вияв професійних інтересів і якостей школярів на етапі до профільної підготовки сприяє ранньому професійному становленню особистості [2]. Тут, на наш погляд, слід активізувати роботу з адміністрацією шкіл, роз’яснюючи доцільність співпраці з університетом при навчанні учнів, у тому числі в довузівській підготовці. Кафедра має укласти реєстр шкіл Полтавської області з адресами та інформацією про кількість учнів у випускних класах; підготувати та розіслати по школах області інформаційні пакети з рекламними матеріалами та інформацією про прийом на підготовчі курси, проведення Днів відкритих дверей, турнірів, конкурсів тощо. Чималу роль може відіграти й співпраця з Інститутом післядипломної освіти, на базі якого б читалися лекції, тематично скеровані в бік сприйняття і інтерпретації масмедійної реальності, що в цілому сприятиме поінформованості учителів у новій для школі проблематиці й навчатиме способам мінімалізації патогенних впливів медій на дітей, тобто усьому тому, що тепер називають медіаосвітою – напряму педагогіки, завданнями якої є підготувати нове покоління до життя в сучасних умовах, до сприйняття будь-якої інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, оволодіти способами спілкування на основі технічних засобів [4, с. 13–21]. ЮНЕСКО, виділяючи чотири основні напрями медіаосвіти, говорить про неї як про частину освіти школярів, яка може бути інтегрованою із традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою) (Цит. за: [1, с.103]). Здається, на таких лекціях варто приділити більше уваги публіцистичному стилю на уроках мови й упроваджувати обмін досвідом при викладанні інтегрованих курсів (мова + масові комунікації) в старших класах.
2. Організаційна робота з педагогічними кадрами передбачає співпрацю з учителями-словесниками, які перші після батьків можуть активно включитися в цей процес, а з уведенням профільного навчання й нового освітнього Стандарту дедалі активніше. Державний освітній стандарт у мовному його компоненті, проголосивши основною метою навчання формування комунікативної компетенції учня, як ніколи сприятиме профорієнтаційній й довузівській підготовці майбутніх журналістів. Нові програми, підручники і посібники з української та російської мов виразно зорієнтовані на розвиток комунікативно вправної особистості, її пізнавальний інтерес до різних спеціальностей, але найбільше на спеціальності філологічного профілю й зокрема, нехай і непрямо, журналістського. У школі тепер активно використовуються такі комунікативні технології, як ділові ігри, круглі столи, предметні тижні, олімпіади, конкурси класних газет тощо, де учитель не тільки може об’єктивно виявити здібності й схильності школярів, а й посприяти їхній адекватній самооцінці.
Чимала роль у сучасній дидактиці приділяється формуванню мотивації – головної передумови комунікативної активності. Поява мотивації відбувається різними способами. Переважно йдеться про створення проблемних ситуацій: спочатку формулюється проблема, потім висвітлюються різні погляди стосовно неї і на завершення відбувається аналіз цих поглядів. Сучасні підручники й посібники пропонують й інші вправи, наприклад, написання коротких дописів в газету (5–7 речень) про більш-менш значну подію в місті, селі, школі, родині, опитування (інтерв’ю) гіпотетичних гостей школи – знаменитостей (політика, ученого, артиста). Управи містять додаткові вимоги до лаконічності й конкретності, зокрема, пропонується кожному гостеві поставити тільки по три питання на одну й ту саму тему. Можна провести міні-опитування людей різного віку і статусу на різні теми, зокрема „Яким ви уявляєте місто (село) через п’ять років”. Питання актуалізуються тематично з виділенням економічного, освітнього, культурного, особистісного аспектів. Домашнім завданням може бути добір з різних газет та журналів матеріалу, який сподобався найбільше, і на уроці зробити обґрунтування учнем його вибору, пояснити використання мовних засобів. Як автори підручників ми знаємо, що надзвичайно важливо, особливо в старшій школі, у підручниках подавати дидактичний матеріал, який би вчив уміння ставити питання, вислуховувати співрозмовника, культури ведення дискусії тощо. Завданням педагога є не тільки вчити техніці ведення таких розмов, а й мови демократії, поваги до опонента, свободи слова і водночас відповідальності за своє слово. З іншого боку, сучасна школа поступово відходить від сформованих традицією монологічних форм роботи – написання творів і переказів. У цьому контексті досить слушною є думка Ю.М. Лотмана: жодна монологічна культура не може принципово свторити нове повідомлення, бо вона не є мислячою; такою може бути тільки діалогічна структура як мінімім [3, с.25]. Діалог – найпростіша і природна форма спілкування, саме діалог дозволяє проникнути у світ співрозмовника.
Незважаючи на те, що тільки п’ять років учителі навчають мови за новими програмами, стає очевидним, що деякі положення потребують корекції, адаптування до профілю класу. Чільне місце повинна посідати робота з текстами масової комунікації, і не тільки з газетними. Не слід заперечувати, що посередництвом таких текстів люди багато чому вчаться, формують свої переконання; для багатьох це частина життя. Але через значну кількість теле- і радіопередач, статей сумнівної якості й експансії Інтернету з’являється естетична глухота, підпорядкування чужій думці і відсутність власної думки. Розробка цього моменту в шкільній лінгводидактиці практично відсутня, хоча питання час від часу порушується (Див., наприклад, [8]). На прикладі текстів електронних ЗМІ важливо вчити не тільки креативно мислити, а й мислити критично. Потрібно активніше впроваджувати такі тексти в навчальний процес, щоб навчити школярів розрізняти якісний продукт від продукту, що представляє чиїсь інтереси, сумнівну мораль і відсутність толерантності.
У цілому можна вважати, що допрофільна робота проводиться вчителями вже з молодшої школи по основну. Так, у 1–4 класах відбувається формування ціннісного ставлення до праці взагалі, розуміння її ролі в житті людини і суспільства, у 5–9 класах розвивається інтерес до професійної діяльності, отримується перший професійний досвід в окремих сферах діяльності людини: у техніці, інформаційних технологіях, економіці, сільському господарстві, культурі й мистецтві, який допомагає зіставити власні можливості з вимогами, що висуває певна професійна діяльність. Під кінець цієї стадії відбувається прийняття рішення про вибір профіля навчання у старшій школі. У 10–12 класах активізується самопідготовка й саморозвиток, формуються професійні якості в обраній галузі, коректуються професійні плани. Учні старшої школи стають основними суб’єктами профорієнтаційної діяльності.
3. Стабільний інтерес до професії кафедра забезпечить, працюючи зі школярами, які мають намір стати журналістами. Основна мета такої роботи – пошук талановитої молоді, а також ознайомлення майбутніх абітурієнтів з якостями і навичками, які потрібно плекати в собі, щоб стати журналістом, а також інформувати про можливі труднощі. Під час вступної кампанії члени приймальної комісії хочуть отримати від абітурієнтів відповіді на два базових питання: „Чому хочете стати журналістом?” і „Які для цього є таланти?” Щоб отримати усвідомлені й правдиві відповіді та такі питання, кафедри використовують різні форми довузівської підготовки: гуртки, різноманітні творчі об’єднання на зразок „Школи юного журналіста”, наприклад при університетській газеті, підготовчі курси тощо. Мета таких гуртків (об’єднань, курсів): допомогти школярам правильно обрати профіль навчання і сферу майбутньої професійної діяльності, зіставити її вимоги і власні здібності.
Провідні університети як правило відкривають разом із спеціальністю і підготовчі курси для старшокласників. Строк навчання кожен університет встановлює свій, здебільшого від одного навчального року (з жовтня по травень) до трьох місяців (лютий–квітень). Курси бувають очними й заочними. Навчальний план таких курсів передбачає знайомство з основами професії журналіста, практичну роботу зі збору інформації, творче письмо, газетну верстку, рекламу. Приділяється увага й пошукові інформації з Інтернету та її обробці. Для учнів організують також екскурсії в редакції місцевих газет, теле- і радіокомпаній, що викликає чи не найбільший інтерес. Заняття проводять досвідчені журналісти, викладачі кафедри, письменники. Педагоги знайомлять майбутніх абітурієнтів не тільки з основами професії, специфікою роботи журналістів, спеціалістів з реклами, прес-секретарів, а й інформують про дисципліни навчального плану, знайомлять з вимогами навчання в університеті. Головна ж увага, як зазначають спеціалісти, повинна приділятися практичній творчій роботі та її аналізові [5]. Кращі роботи друкують у місцевих ЗМІ, загальноуніверситетській або у факультетській газеті.
Форма занять на таких курсах різноманітна: лекції, практичні заняття, ділові ігри, дискусії, прес-конференції, творчі виставки. Під кінець навчання слухачі курсів матимуть авторські матеріали за темами: замітка, репортаж, інтерв’ю, кореспонденція тощо. Підсумкова виставка дозволить наочно підбити підсумки роботи курсів за навчальний рік.
Безумовно, що в число викладачів таких курсів можна (і слід) включати компетентних і креативних студентів-старшокурсників, які формуватимуть творчу атмосферу, сприятимуть зростанню довіри до отриманої інформації (хто ж краще як не ровесник донесе інформацію: ровесника легше зрозуміти, він знає труднощі, на які можна натрапити, і вкаже шляхи їх подолання). Можна рекомендувати студентському ректорату, студентським деканам створити профорієнтаційні групи з числа іногородніх студентів, щоб проводити профорієнтаційну роботу, зокрема під час зимових канікул, за їх місцем проживання.
Зробить довузівську освіту доступнішою журналістський освітній університетський сайт. Відомо, що журналістика розширює свої функції, зливаючись з освітньою сферою: з’являються освітні канали, створюється єдиний інформаційний простір. Інформація на сайт готується як викладачами, так і журналістами регіональних ЗМІ, спеціалістами з періодичних видань, у тому числі Інтернет-видань і паблік рілейшнз.
Звичайно, усе вказане вище потребуватиме розробки належного методичного забезпечення, зокрема рекомендацій стосовно написання конкурсних робіт, укладання тестів, організації дистанційних індивідуальних і групових консультацій тощо. При цьому, яка б із форм профорієнтаційної роботи не займалася підготовкою майбутніх журналістів, на перших етапах потрібно вчити школярів отримувати потрібну інформацію, формувати навички аналізу подій, учитися спілкуватися з різними людьми, що іноді є важливішим, ніж ознайомлення з практичною технологією підготовки журналістських матеріалів. Звісно, що сформовані в указаних вище інституціях компетенції швидше за все будуть синтетичного характеру, розвиватимуть різнопланові здібності, у тому числі й такі, як правописна грамотність і знання стилістики та культури мови.
 Природним завершенням щорічної профорієнтаційної роботи є проведення аналізу її результатів, насамперед скільки охоплених нею школярів стало студентами університету. Для цього бажано укласти папку з умовною назвою „Наші абітурієнти”, куди увійдуть імена переможців МАНу, творчого конкурсу „Допис в газету”, членів гуртка (творчого об’єднання), слухачів підготовчих курсів, активних дописувачів в газети різного рівня. Папка буде містити основну інформацію про абітурієнта, про його творчі здобутки. Таку інформацію можна умовно назвати профорієнтаційною картою учня.
Організована таким чином довузівська підготовка, на наш погляд, сприятиме формуванню ціннісних мотивів на медіаосвіту, буде актуальною й відображатиме інтерес до спеціальності, орієнтованою на ефективне розв’язання проблеми, раціональною, бо враховуватиме потреби регіону у спеціалістах, контрольованою, наділеною здатністю передбачати можливий кінцевий результат.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Духаніна Н. Медіаосвіта: теоретичний аналіз / / Журналістика, філологія та медіаосвіта. – Полтава, 2009. – С.102–105.
  2. Концепція профільного навчання в старшій школі / Освіта України. – №42 – 43. – 10 червня 2003.
  3. Лотман Ю.М. Культура как коллективный интеллект и проблемы искусственного разума. – М., 1977.
  4. Медиаобразование // Российская педагогическая энциклопедия. – Т.1 / Гл. ред. В.В.Давыдов. – М., 1993.
  5. Михайлин І.Л. Досвід викладання основ журналістики в середній школі. Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1018
  6. Урядовий портал Положення про організацію професійної орієнтації населення. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=7767301
  7. Черномыс О. Восемь мифов о журналистке / Обучение в России. Режим доступу: http://www.yojo.ru/?page_id=102
  8. Шестакова Е.Г. Про принципи системності та циклічності медіаосвіти / Журналістика, філологія та медіаосвіта. – Полтава, 2009. – С.409–414.