ПНПУ Факультет філології та журналістики
Культурне життя.
ТЕАТР-СТУДІЯ "ГЛОБУС"

"Кохання – то вічне диво"

Таку назву мала концертна програма, презентована факультетом філології та журналістики 14 лютого 2008 і присвячена Дню святого Валентина.

Святковий концерт проведений театром – студією "ГЛОБУС" під мудрим керівництвом заступника декана з виховної роботи Л.А.Чередник та художнього керівника театру доцента кафедри зарубіжної літератури Н.І.Тарасової перетворився на справжнє шоу. На сцені вирували почуття. Неповторна закохана пара студентів першого курсу у виконанні Ольги Бречко та Артема Довгого, вічні образи Ромео і Джульєтти, втілені Маріанною Нікаліною та Олегом Чигринцем, прекрасне відтворення історичної постаті отця Валентина Віталієм Улибіним, задушевні пісні у виконанні Марини Вовченко, Вікторії Щербини та Дмитра Прокопова, Неоніли Цимбал, Катерини Гаркот, Алли Федорченко, танок Ірини Бережної та Анни Лазаренко не залишили байдужим нікого. Справжньою окрасою свята стали ведучі Афродіта (Леся Бутенко) та Купідон (Микола Міщанін), а також неперевершений театр естрадних мініатюр "Свідок". Кульмінацією програми була поява на сцені наймолодших учасників Настусі Мелешко та Діми Волика. Із захватом сприйняли глядачі вихід найчарівнішої пари факультету – декана Миколи Івановича Степаненка з дружиною Ніною Степанівною.

Свято радості й кохання вдалося на славу, а ми знову й знову переконуємось, що справжня любов непідвладна часу. Тож кохайте і будьте коханими!

Режисер-постановник
театру-студії "ГЛОБУС"
Ірина Гредасова

Афродіта і Купідон


Оля Бречко та Артем Довгий


Ромео і Джульєтта


Дмитро Прокопов і Вікторія Щербина


Віталій Улибін і Таня Дмитрійчук


Театр естрадних мініатюр "Свідок " та Неоніла Цимбал


Катерина Гаркот


Анна Лазаренко та Ірина Бережна


Діма Волик та Настуся Мелешко


На сцені найчарівніша пара факультету


 

 

 


Мистецький центр "Заспів"

Узявши за мотто слова Вацлава Гавела:
      "Слово - келишок мій,
      Поезією хочу наповнити його вщерть.
      Хай переллється! Нехай
      Півпорожнім не буде.
      Боже, в цім поможи!"
,
- мистецький центр "Заспів" поновив свою роботу 25 вересня 2007 року. Сьогодні його очолює асистент кафедри української літератури Юлія Волощук. "Заспів" - літературне угруповання, що діє на факультеті з 1963 року, має цікаві традиції. Назва запропонована його першим керівником П.К. Загайком. Ним же мистецькому угрупованню було задано тон дружби, взаєморозуміння, співпереживання, свободи мистецького самовираження особистості. Напевно, у цьому секрет плідного довголіття "Заспіву". Основна мета центру - згуртування творчої молоді факультету, підтримка юних письменників у їх становленні та професійному зростанні. Сьогодні творчий актив "Заспіву" складається із досвідчених заспівчан та не менш талановитих першокурсників. Це Ірина Носенко (аспірантка кафедри української мови), журналістки Євгенія Найчук, Олена Буряк, студенти Вікторія Ткаченко (група У-44), Марина Гузікова (У-21), Ірина Гредасова (У-32), Катерина Левченко (У-43), Євгенія Чуб (У-31), Яна Кримпоха (У-21), Марія Жеглова (Ж-11), Олена Маляренко (У-11), Діана Васюта (У-11), Ірина Костюченко (У-12), Катерина Стрєльнікова (У-12), Катя Гаркот (У-24), Оксана Мачульська (У-23), Анна Дупак (У-14), Руслан Ладнай (У-51, заочне відділення). Вони різні, як різна і їхня творчість. Їхня жанрово-стильова палітра - це проза, поезія в прозі, верлібри, вірші найрізноманітніших стилів, строфіки, розмірів.
Протягом вересня - грудня 2007 року проведено 10 засідань, випущено стіннівку "Листопад осінніх дум", готується до друку альманах із робочою назвою "Заспів-2008" та сценарій заходу й підбірка віршів для презентації мистецького центру на Міжнародній конференції, присвяченій 90-річчю з дня народження Олеся Гончара. Проте, найкраще про заспівчан скажуть їхні твори:

Солодкий мед святої осені. Німа
Вона стоїть в своєму обладунку.
Їй дихає у спину вже зима.
А осінь ніби просить порятунку.
Вона уже безсила, бо й сама
Втомилася вкривати листям землю.
Дощами плаче: "Забирай, зима,
Ти мою душу. Мені холодно і темно".
Я плачу з нею. Чом така печаль
В її очах, задивлених в тумани.
Я шепочу їй: "Подружко, прощай!
В наступний рік воскреснеш й щезнуть рани"
.

Марія Жеглова


********
Мамі
Хочеш — йди,
я не тримаю більше зла,
бо вільна вже давно.
я відпускаю…
тебе чекає мама
і кличе інший світ.

усі несказані слова
проллються осінніми дощами
холодними…
й закурена цигарка нагадає нам про
кращий час!

все буде добре, мамо!
.

Яна Кримпоха


********
Я без тебе скоро збожеволію,
Я без тебе у нікуди йду,
Я твоя раба непоневолена.
Чом тебе люблю я? На біду?
Я без тебе мов стою над прірвою.
Я згораю поміж ста вогнів.
Я без тебе мов струна обірвана.
Я мов спогад, що згорів між днів.
Я без тебе дихати боюсь.
Шепочу: "Єдиний, в тебе вірую!"
І тобі, як Господу, молюсь.

Ірина Гредасова


********
Ти просиш розказати тобі казку,
Зручно вмощуєш голову в мене на колінах.
Готуєшся довго слухати.
Казка.
Я знаю їх безліч.
Довгі.
Короткі.
Сумні.
Веселі.
Про принцес.
Принців.
Чарівні перстені.
Три виноградини, трубу та літаючий
килим.
Русалоньок та відьом.
Магічні камені та чарівні мечі.
Ти заплющуєш очі.
Нашорошуєш вуха.
Мовляв, розповідай.
Отже, казка, кажу я.
Іди до біса.
Оце й уся казка.
Я в них більше не вірю.
І тобі, дурнику, не раджу.

Вікторія Ткаченко


********
     А там, за сірими хмарами, синє небо… високе, радісне, глибоке й живе… гілки, обпалені зимою, тільки й нагадують про порожнечу, дивний вакуум божих душ. Потім небо міниться, сірі його клапті рвуться й голуба височінь хоче пролитися на землю… Та вона так високо, так далеко… Їй не доторкнутися до нас… Сірим кодлом, поспіхом-бігом снують люди. Навколо. Ніде ж насправді.
     А ти на них дивишся…
     Небо, чому ти не впадеш на мене? Я так хочу в тобі утопитися… Та ніде я не віднайду драбини до тебе. Не знайду високої скелі, на якій спочивають твої долоні…
     Небо. Провесною назву тебе. Проосінню.
     Ти зігріло мене стиглими жовтими яблуками осені, прохолодою бурої трави, диханням сонної землі. Ти в мені. Не віриш?
     Подивися на мене згори. Хіба я не боюся не зустріти тебе завтра? Хіба не чекаю на тебе зранку і хіба я не проклинаю твою хвору сірість?!
     Пожалій мене. Покажися мені знову. Я проведу тебе вулицями міста. Покажу його тобі знизу. А ти мене наповниш сумною вічністю. Я віддам тобі в подарунок сон про вишневий цвіт і золотого дракона. А ти лише прийди… Прийди до мене синього вечора…

Євгенія Чуб